За допомогою новітніх технологій можна передбачити, коли пацієнти відновлять свідомість, згідно з новим дослідженням, що було опубліковане у виданні Neurology.

Кома – це стан глибокої втрати свідомості, з якої не можна прокинутись; вона може бути спричинена дією токсичних речовин, що потрапили до травної системи, або речовинами, які утворились в тілі; травмами чи захворюваннями.

Такі випадки як інтоксикація, інсульт, пухлини, інфекційні захворювання, діабет та серцевий напад призводять до гіпоксії.

Травматичне ушкодження голови, отримане внаслідок дорожньої автопригоди чи занять спортом, також може викликати кому.

Кому можна також створити штучно для кращого одужання пацієнта, який в іншому випадку відчував би сильний біль.

Пацієнти, які знаходяться в комі, втрачають свідомість і проявляють мінімальну активність головного мозку. Вони живі, проте не можуть прокинутись.

Ознаки та оцінювання коми.

Основні ознаки коми включають заплющені очі, послаблені рефлекси довгастого мозку такі як: зіниці не звужуються у відповідь на світло, ніяких відповідей від кінцівок, за винятком рефлексів руху, ніяких відповідей на больові подразники, за винятком рефлексів руху, та нерегулярне дихання.

Важкість комі оцінюється за системою оцінки Глазгоу (Glasgow Coma Scale), що дає оцінку згідно з розплющенням очей, вербальними відповідями на команди та свідомими рухами у відповідь на команди.

Кома може тривати декілька днів, тижнів чи навіть довше, якщо вона призведе до вегетативного стресу. За виключенням тих випадків, коли кома штучна, лікарі не можуть нормально передбачити, коли пацієнт прийде до тями.

Проте останнє дослідження зв’язку між зонами головного мозку, які беруть участь у регуляції свідомості, виявило, що сканування головного мозку може передбачити приблизний час, протягом якого пацієнт отямиться.

Сканування головного мозку може допомогти визначити термін, коли пацієнт прийде до тями

Функціональна магнітно-резонансна томографія головного мозку 27 пацієнтів зі складними травмами голови, що були в комі, та 14 здорових контрольних людей, допомогли дослідникам розробити дану методику.

Сканування відбулось до того як будь-які седативні медикаменти покинули організм. Три місяці після отримання травм, 4 з пацієнтів вийшли з коми. Інші залишились у стані мінімальної коми чи вегетативного стану ще 3 місяці.

Всі пацієнти в комі мали значні пошкодження у зв’язках між зонами головного мозку та задньою поясною звивиною. Ці зміни мали загальний характер, незалежно від того, чи кома була спричинена травмою, чи нестачою кисню, чи серцевим нападом.

Проте, координація активності між задньою поясною звивиною та корою лобної частки сильно відрізнялись між пацієнтами, в яких спостерігалось покращення стану, та тими, хто залишався у мінімальній свідомості чи вегетативному стані.

Координація між цими двома зонами була однаковою, як у пацієнтів, що йшли на покращення, так і здорових учасників експерименту.